Для початку декілька слів про зародження євангельського руху на Волині. 1906 року в м.Ковель до своєї дочки, яка була заміжня за офіцером кавалерійського полку в Ковелі, приїхала з Одеси колишня польська поміщиця Олена Олександрівна Руцька. Вона належала до

Будівля кірхи до ІІ світової війни

Одеської общини євреїв-християн. Через деякий час, теж із цього південного міста, приїхала до своїх двоюрідних братів, що працювали на залізниці, молода дівчина Аня Куровська. Ці дві сестри зацікавили Євангелієм людей, які з великою насолодою слухали Слово Боже. Олена Руцька запросила в Ковель проповідників з Одеси Гоцького та Насипайка, а також приїхав Колєсніков з Києва. Ці брати почали проводити зібрання на квартирах, звіщаючи людям про Ісуса Христа і Його викупну жертву. 1908 року з десяти душ організувалася маленька група віруючих, що дедалі збільшувалася. 1910 року община віруючих у Ковелі була зареєстрована як філія Санкт-Петербурзької громади.
Того ж року з Луцька до Ковеля у пошуках роботи приїхав молодий чоловік – Василь Павлович Гібелінда. Знайшовши працю, одного недільного дня він потрапив на євангелізаційне богослужіння. Слухаючи Слово Боже, навернувся до Господа і через деякий час прийняв святе водне хрещення. З великим бажанням звіщати людям Добру Новину 1913 року він повернувся до Луцька. Проповідь про любов Господню розпочав зі свідоцтва своїм рідним і сусідам. Це був перший благовісник у Луцьку. Цього ж року в наше місто приїхали дві сім’ї віруючих Болсунових і Клименко, котрі допомагали братові Гібелінді в благовіщенні Святого Письма.
Лучани наверталися до Господа: читали Євангеліє, співали християнські пісні, молилися. Христос входив у їхнє життя і вони духовно відроджувалися, ставали новими людьми. Першими увірували сім’ї Іванчукових, Васюрових, Куцових, Ніколишиних, Домінчукових, Рихтовських, Янковських та багато інших. Зібрання проводилися в будинку Іванчука, який першим увірував і охрестився. Це був початок великих Господніх благословінь, зародження євангельського руху в Луцьку.

У 1926 році була утворена церква. Спочатку богослужіння проходили по домівках, потім був побудований молитовний дім на вул. Кічкарівській, 32. Цю адресу добре знають декілька поколінь віруючих нашого міста. Тут вони давали святу обітницю служити Господу в добрій і чистій совісті, сюди вони приводили і зараз приводять своїх дітей та внуків. У 1932 році церква уже нараховувала близько 600 членів. Вагомий внесок у духовне пробудження нашого краю зробили відомі на той час євангелисти В.Фетлер, Б.Геце, Л.Шендеровський та інші.

Будівля до реставрації

Становлення нашої церкви тісно пов’язане також з іменами Олександра Агрипініна, Трохима Наумовича Сахана, Федора Онисимовича Павлюка, Івана Семеновича Краснецького, Ісаї Лукича Шила, Ананія Пилиповича Жовніра та інших, які вже відійшли у вічність. Вони були справжніми Господніми слугами і духовними наставниками, доклали дуже багато зусиль, своєї жертовної праці для поширення Слова Божого, навернення наших земляків на дорогу спасіння. У ці часи це була не просто складна, відповідальна, але й небезпечна праця, адже віруючих жорстоко переслідували. У роки тоталітаризму та масового атеїзму дуже багато послідовників Ісуса Христа були заслані до Сибіру, де зазнали великих страждань за свою віру, а більшість були страчені.

Тільки після здобуття Україною незалежності наш народ отримав небувалу релігійну свободу, можливість поклонятися не обрядам і традиціям, а Живому істинному Богу – Ісусу Христу. Євангельським християнам-баптистам було передане у вкрай занедбаному стані приміщення колишньої кірхи на вул. Караїмській,16, яке вони своїми руками відремонтували і майстерно відреставрували. З 1994 року тут проводять свої богослужіння члени нашої церкви “Дім Євангелія”, прославляючи Свого Спасителя за Його Голгофський подвиг, за велику любов до простих грішних людей, допомагаючи їм стати на шлях покаяння і спасіння.

Будівля до реставрації

Приміщення кірхи має давню iсторiю. Невблаганний час наклав на неї свiй вiдбиток. Про реставрацiю споруди говорилося давно. Зокрема в 1985 роцi був задум встановити орган. Нiби й домовилися з чехами на його виготовлення... Час минав, а реставрацiйнi роботи не велися. В кiнцi 80-х рокiв наша громада євангельських християн-баптистiв попросила передати напiвзруйновану кiрху пiд молитовний будинок. Зважаючи на те, що громада пообiцяла вiдреставрувати храм, вiн був переданий їй у безстрокове i безоплатне користування, з умовою, що буде вiдтворено первiсний вигляд кiрхи. Ми з великим ентузiазмом взялися вiдбудовувати руїну, на основi ранiше розроблених проектiв.
Коли у 80-х роках йшлося про реставрацiю, тодi не було впевненостi в тому, чи буде вiдновлено шпиль i пiднято над ним хрест (котрий пiсля бурi 20 травня 1960 року було втрачено), i не з якихось iдеологiчних мiркувань, а тому, що це дуже складно. Проте не зважаючи на всю небезпеку - шпиль виблискує, а над ним пiднято i хрест. Виготовляв i встановлював шпиль сам майстер - Анатолiй Гущик. Працювати було дуже важко, адже найменша необережнiсть могла обернутися лихом. Хрест виготовляли з мiдi i покривали сусальним золотом Олександр Грiнчак та Леонiд Сахан.
Кiрха завершує композицiйно весь схiд - захiд древнього мiста, що починається вiд Воротної башти Верхнього замку i тому має надзвичайну цiннiсть, як елемент загальної композицiїї.